Марущак В. Гаманець

19.03.2018 16:23 Автор: Unsvet

Люсі не встигла отямитись, як опинилась за ґратами – у темній, брудній, з двома нарами і туалетом у кутку камера попереднього слідства. Тут стояло тяжке сперте повітря. Світлоока білявка у елегантному вбранні, яке обтягувало гнучку статуру, з тонкою талією та пишним бюстом здавалася одинокою квіткою на зораному полі. Вона виміряла кроками невелике приміщення, вистукуючи високими підборами по кам'яній підлозі; її нудило, страх не давав зібратися думкам.

Ще годину тому все було по-іншому. Люсі тихенько відімкнула чужу сумку, Гриша легко витяг гаманець. Але не встигли відійти від "клієнта", як почули крик погоні. Гриша щез, мов легка хмаринка, а Люсі опинилась у міцних лапах кремезного чолов'яги. А тепер ще і в обіймах чужих стін. Це лякало, міліція її затримала вперше.
Красти почала давно, запускаючи руку до чужої кишені, пускала у хід жіночі принади, якими її щиро обдарувала природа. В основному це були чоловіки, які так задивлялися на бюст, який ледь приховувала під прозорою кофтинкою, що втрачали разом із пильністю гаманці. Особливо це вдавалось у переповненому транспорті. Та одного разу хтось міцно взяв за руку і вивів на зупинку. Ноги підкосилися. Проте швиденько опам’яталася, бо хлопець не здіймав галасу.

– Ніяких шалав на своїй території терпіти не буду. Це перше й останнє попередження, – дивлячись у вічі, суворо сказав він.

Хлопець був гарним, чорнявим, із віночком темних вій навколо сірих швидких очей. Люсі відчула – їй загрожують лише словами, зрозуміла, що перед нею „колега” і швиденько пустила у хід свої чари.

Та швидше потрапила сама у полон кохання, бо вже за місяць порозганяла всіх дівчат, що крутилися навколо Григорія, і Зойку-реанімацію, яка дістала таке прізвисько за те, що врятувала майже мертвого хлопця, коли його добряче побили. Тепер Григорій працював у парі з Люсі. Клявся в коханні. Та коли дівчина говорила про заміжжя, охоче кивав головою, але самому не подобалися такі розмови. Люсі була захоплена своїм почуттям так, що сліпо йшла за ним на будь-яку справу. В основному вешталися на колгоспних ринках, де штовхалося багато людей, - таких, що "ловили гав", там хоч греблю гати. І як казав Гриша – роботи непочатий край. Та виявилось, що вона може закінчитись так як сьогодні – на міліцейських нарах. Проте Люсі презирливо глянула на ліжко, де в якомусь лахмітті лежала жінка.

– Чого мотаєшся, – мов стопарик перед алкашем, – прозвучав скрипучий голос, – тут поспішати нікуди, залазь на нари, – запропонувала однокамерниця.

Та не встигла дати відповідь п'яничці, що світила підбитим оком, як гримнув засув. На порозі стояв розповнілий сержант.

– На вихід, – націлив на Люсі презирливий погляд.

Невпевненою ходою долала вузький темний коридор, у голові туманилося, від страху німіло серце, пересохло в роті. У кабінеті було душно, гамірно. Одноразово за трьома столами працювали слідчі. Валентин, як і його колеги, чекали на нове приміщення, до якого ось-ось мали пересилити райвідділ. Роботи було так багато, що ніколи й голови підвести. Проте він це зробив, коли до кабінету завели Люсі. Підхопився на ноги так, що ледь не перевернув стілець.

– Сідайте, – запросив, мов були не в слідчому кабінеті, а в ресторані. І без того великий рот, ще більше розплився в усмішці. Біля серця щось ворухнулося, тіло затремтіло.

Зціпивши зуби, щоб не віддавали дзвоном, Люсі спробувала граціозно опуститися на брудний стілець, ніби на трон. Досвідчений погляд та жіноча інтуїція підказали, що хлопець у її полоні.

Валентин сам дивувався своєму неживому голосу, здавалося, що не дівчина, а він сам був під слідством. Допит став схожим на задушевну бесіду. Його треба було закінчити, та він все чіплявся за якісь деталі, щоб зайвий раз бачити її неспокійні волошкові очі, оксамитове бліде обличчя, на якому час від часу з'являвся рум'янець, слухати перелив голосу, що звучав, немов струмок.

Сержант відвів підслідчу до камери, однак душа Валентина так і кружляла навколо дівчини, не відволікала навіть купа невідкладних справ. Брався за роботу, та куди б не дивився – всюди світився дівочий погляд. Перечитував протокол і думав, як би знову поговорити з Люсею.

Порівнював з однокласницями та однокурсницями – стрункими, схожими на тополі, розкішними, гарними – та жодна не зачепила його серце. У душі нічого не озивалося, хоча від залицянь відбою не було. А тут від одного погляду все одразу ж змінилося.

Безлюдними стали коридори. Один за одним колеги покидали кабінети. Валентин нікуди не поспішав. Безцільно перегортав папери, а коли у відділенні залишились лише чергові, поспішив до камери, де знаходилася Люсі. Вона немов чекала цієї зустрічі. Легкою ходою пішла до виходу.

– Ключиця ходяча, – прошипіла п'яничка услід дзвінким крокам дівчини.

Тепер, коли Люсі була поруч, кабінет не здавався таким обшарпаним, тісним. Не сказавши ні слова, вони кинулися в обійми, обпікали один одному обличчя гарячим диханням, вуста злились у полум’яному поцілунку. Та раптом хлопець відчув, як дівчина вся обм'якла, її ноги підкосилися, руки безпомічно обвисли. За якусь мить вона вже лежала на підлозі. Збентежений Валентин бив її по обличчю, кинувшись до вікна, відчинив кватирку. Потягнуло вечірньою прохолодою, але Люсі не приходила до тями. З переляку у слідчого на чолі виступив холодний піт. Гарячково згадував, у кого бачив ліки від серця, потім миттєво кинувся до сусіднього кабінету.

Повернувся з пляшкою корвалолу, завмер. У кабінеті нікого не було. Знесилено опустившись на стілець, тупо дивився на відчинену кватирку. Разом із Люсею щезла і її справа. Валентин знав, чим це для нього може скінчитися.
А тим часом тінистою вулицею стрімголов бігла дівчина, тікала подалі від міліції. Ноги самі принесли до будинку Григорія. Цілу ніч тинялася вона під його вікнами, та вони були темними. Вранці пішла на залізничний ринок, ризикуючи потрапити на очі міліціонерів, і все ж бажання побачити коханого перемагало страх. Закралася думка, що він пішов виручати її. А вона тут, на волі, уявляла, як зрадіє зустрічі і від цього аж мліла. Пірнула у натовп. Не повірила собі – помітила знайому шевелюру. Пробралася якнайближче. Побачила, що поруч із ним стояла Зоя. Хлопець показав їй поглядом на сумку так, як робив це разом із нею. Земля загойдалася під ногами, від хвилювання закалатало серце. В першу мить хотіла кинутись на обох. Гнів загорівся в очах, та вона згасила його. Пробиваючись крізь натовп, нарешті вибралася з базару. Бездумно попленталася вулицею, а мимо, вибиваючи свою, одвічну мелодію, проносилися трамваї, кудись поспішали люди... Чомусь згадувала слідчого, його проникливі розумні очі. Опам'яталась біля приміщення міліції. Знайомий сержант підняв густі брови:

– С-сука, – кинув в обличчя, – через тебе такого хлопця з роботи вигнали. Геть звідси!
Невпевненою ходою, нахиливши голову, йшла на трамвайну зупинку. На душі було гидко, як тоді, коли п'яні батьки вигнали її, ще зовсім дитину, з дому, а вона знайшла гаманець. У шлунку засмоктало – страшенно захотілося їсти.

Тремтячими руками відкрила несподівану знахідку, але там було порожньо.

Потім помітила, як зупинився трамвай, а в розчинених дверях – розкішний букет квітів і усміхнене обличчя Валентина. Люсі, відскочивши убік, спробувала тікати. Валентин, легко зіскочивши зі сходинки, наздогнав її, схопив за руку і радісно простягнув букет:

– Це тобі...