Аннина балка / упор. В. С. Гриценко. — с. Новогригорівка, Арбузинський район Миколаївської області, 2009.

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Краєзнавчий калейдоскоп - Легенди рідного краю

21.04.2015 16:40 Автор: Unsvet

Аннина балка

Іван був найзаможнішим в окрузі господарем-трудівником, завше у нього можна було перебути у важку хвилину негоди, ніхто ніколи нічого лихого й мовити не міг проти, бо ж людиною ще з дитинства виховувався чемною, люблячою, проте строгою.

Громада, маючи такі незримі краєвиди природи, ще й такого керівника, жила в “раю”, не потребуючи від життя нічого. Іван мав величне господарство і розкіш широких та розлогих, рясно уквітчаних різними травами — горицвітом, червоними маками, гірким полином та пухнастою ковилою — полів; глибокі та повні стави риби, що кишіла в тих водах, немов просячись на сковорідку господині, табуни коней, силу-силенну корів, овець, кіз, поросяток, ще й птиці не один десяток. Таке угледіти можна тільки у чарівному дитячому сні.

Мав Іван одного сина Григорія — високого, богатиря, мужнього, безстрашного та сильного. І не було йому в селі рівних. Згодом, підрісши, він вирішує одружитися. Батько був проти вибору Григорія. Проте той, у свою чергу, мав досить впертий характер і на батькові зауваження не зважав, завше настоював на своїй позиції. Нерідко такі суперечки закінчувались шкідливими наслідками для здоров'я обох сторін. Пояснення Івана до такого ставлення було простим, лаконічним і чітким: дівчина була звичайною простолюдинкою, кріпосною селянкою-наймичкою, тож була не рівня вишуканому “боярові”. Юнак не звертав уваги, продовжуючи зустрічатися, проте пара молодих людей бачилась таємно, у чітко визначений час.

На місці розташування громади текла швидкоплинна річечка, своїми витоками впадаючи в Корабельну — найбільшу й найповноводнішу у тій місцевості. Балка, якою протікала річечка, була засаджена вербами, такими високими та кремезними, що нічого було боятися ні ураганів, ні буревіїв поряд із таким міцним муром.

Одного разу Анна, дівчина Григорія, чекала свого милого на призначене побачення біля тої самої балки, а Григорій спізнювався. Так, не прийшовши на зустріч вчасно, поплатився життям Анни заради власних потреб. Анна, вирішивши, що хлопець більше ніколи не прийде, що він назавжди полишив її, не роздумуючи кинулась в криницю. Згодом, прийшовши до своєї милої, Григорій вжахнувся, побачивши мертве тіло своєї дівчини. Діставши його, він довго не міг намилуватися, на жаль, ні з ким було розділити гірку втрату. З тих пір його життя перевернулося, залишивши глибокий рубець у юному серці. Лише одним проханням до батька була наповнена його душа — дозволити здійснити поховання Анни на найвищому місці, поблизу його полів. Так було започатковано церемонію поховального обряду на сьогоднішньому кладовищі, де і досі майорить кам'яний хрест, можливо, на могилі Анни. Відтоді балку найменували Анниною.

Зібрав Григорій свою громаду, то були сім'ї молоді, і поряд з батьковим угіддям вирішив звести собі село. Григорівкою звалося село батька, що було досить розквітлим на той час. А щоб і собі здобути той же успіх, вирішив назву дати таку: “Нову Григорівку зведу, отак її і назву”. Так і з'явилась Новогригорівка — наше село.

Григорій одружився і мав сім'ю. З тих пір громадівці часто поночі чули жалібний та тужливий спів дівчини, що під схід сонця стихав. Закінчився той плач після загибелі Григорія на війні 1812 року.

Вода ж у криниці була такою чистою, свіжою й прохолодною, що сюди з усіх околиць з’їжджалися люди та брали її для себе і своєї городини. Приїжджали на волах або на биках.

Вечорами збиралася молодь біля криниці і веселилася. Парубки вигадували різноманітні жарти, а дівчата крутили веретена, співали пісень, грали в рухливі ігри; музика, танці — до ранку...

І по сьогодні буяє зелена балка життям, криниця дарує здоров'я, верби такі ж міцні та кремезні, ще більше кора порепана на них, топольки височіють свічками, тримаючи небо, залишається тільки згадувати цю незвичайну історію села.