Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Церква Різдва Пресвятої Богородиці знаходиться в смт. Криве Озеро Миколаївської області (вул. Центральна, 22). Настоятель — протоієрей Леонід Лотоцький. Храм діючий.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці — пам’ятник архітектури ХІХ століття. Перші згадки про церкву в Кривому Озері містяться в роботі Созонта Лобатинського «Матеріали для історії унії в Подолі» і датуються 1766 роком. Тоді Київський, Галицький та всієї Руси предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Пилип Володкович висвятив уродженця с. Станіславчик Тимофія Стопкевича «у священики в с. Криве Озеро до храму Різдва Пресвятої Богородиці протопопії Чечельницької, князя Олександра Любомирського». Наприкінці XVIII століття велика частина земель Поділля відійшла від Польщі до Російської імперії, а місцеві церкви масово перейшли у православ’я.

 


1 вересня 1794 р. до Чечельницького духовного правління надійшло прохання від жителів Кривого Озера Бершадського повіту про приєднання до православ’я їхнього храму разом зі священиком, а вже 4 вересня таке ж прохання надійшло і від самого священика Стопкевича. Ці прохання були задоволені і таким чином відбувся перехід парафіян Богородицької церкви з греко-католицтва у православ’я. Перша будівля храму Різдва Пресвятої Богородиці разом із дзвіницею була дерев’яною і згоріла на самому початку XIX століття. На його місці поставили каплицю, яка належала псаломщику Анатолію Зелінському, і кам'яний хрест. Другий храм було побудовано вже зовсім на іншому місці, але при цьому він отримав ту саму назву, зберігши таким чином спадковість традицій. Про священика приходу початку XIX ст. відомо лише ім’я – Іоан (його прізвище історія не зберегла), і те, що він залишив по собі добру пам’ять своєю жертовною діяльністю під час епідемії чуми 1812 року.

У 1824 році парафіяни зібрали кошти і побудували собі новий храм (з окремою стоячою дзвіницею) — православну християнську церкву Різдва Богородиці, який стоїть і зараз. У 1883 р. збудовано іконостас одноярусний. В 1890 році храм реконструювали. Тоді ж була прибудована дзвіниця. Але збудована вона настільки погано, що як тільки була закінчена, тут же розвалилась. В напіврозваленому вигляді простояла до 1898 року, коли місцевий землевласник Широченко взяв роботи по упорядкуванню церковної споруди на себе і здійснив їх за власні кошти. Розширив будівлю церкви і добудував дзвіницю. Будівельні роботи проводились під безпосереднім наглядом Широченка і закінчились у 1899 році. При церкві була церковно-парафіяльна школа.

Наступне століття було відносно спокійним для церкви, а потім настали часи більшовицької революції. У перші роки радянської влади віруючим людям, церкві, священику нічого не загрожувало. Активний наступ на храми почався уже в 1925 році з утворенням в СРСР Спілки войовничих безбожників на з’їзді кореспондентів газети «Безбожник». Її відділення створювались по всіх куточках країни, не минули і Кривого Озера. Безбожники організовували збір підписів жителів з вимогою закривати церкву, забороняли її відвідувати. Траплялись факти вторгнення під час Богослужінь представників місцевої влади з вимогою публічної відмови від сану служителя культу. Історія цієї церкви має криваві сторінки. Священик Зволинський Тимофій Іванович, 1890 року народження, який служив у храмі з 1910 по 1937 рр., був заарештований 14.03.1938 р. Постановою Трійки при УНКВС Одеської області від 31.03.1938 р. засуджений до розстрілу. Страчений 05.04.1938 р. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 р. Про це свідчить меморіальна дошка біля будівлі церкви.

15 лютого 1951 року було підписано умову, за якою СРСР передавав Польщі ділянку державної території в Дрогобицькій області загальною площею 480 км кв. В цій території опинився повністю Нижньо-Устрицький район (27 сільських рад і районний центр), три сільради Стрілківського р-ну (Бистрянська, Липецька і Міхновецька) і чотири сільради Хирівського р-ну (Коростенківська, Ліскуватенська, Нановська і Стебницька). Внаслідок цього обміну в 50-тих роках Криве Озеро було заселене гірським населенням з Бескидів, зокрема, мешканцями сіл Скородне і Лютовищ.

Саме церква стала віссю, навколо якої закрутилося життя насильно виселених з Бескидів. Будучи глибоко віруючими людьми, скородняни, хоч і залишили в Бескидах свої хати, поля і гори, все ж взяли з собою найдорожче: свою віру в Бога, добро і святість. Допомогли їм триматися свого їх символи віри і атрибути для церковного служіння в церкві.

Під час жахливого виселення 1951 року люди в першу чергу брали з собою Божі образи. Скороднянська церковна громада зібрала все з церкви і перевезла з собою на нове місце в Криве Озеро. Небагато тоді дозволялося взяти. Кожен брав найдорожче з того, що не міг залишити: знаряддя праці, дорогі родинні речі, худобу. Речі з церкви вважалися пріоритетом, тому люди взяли те, що важливе для громади — церковні атрибути. Не змогли взяти лише дзвонів з дзвіниці. Вони були дуже потужні. Їх дзвін було чути за багато кілометрів від села (зі слів жителів Скородного). Пізніше ці скороденські дзвони буде знайдено в с. Бобрка Львівської області.

Переселенці не знали, куди вони їдуть і чи знайдуть вони іншу церкву. При їх приїзді в Кривому Озері на місці сьогоднішньої церкви в 50-ті роки діяла українська православна церква. І хоча за віросповіданням переселенці є греко-католиками, вони мирно влилися до місцевої церкви. Старостою церковної громади тоді був Федорко Михайло.

Все було б добре, якби в 60-ті роки не почалися репресії на українську духовність. Українську православну церкву в центрі Кривого Озера закрили.

Ця подія застала віруючих під час масового обсівання городів. Багато з них поспішили до храму, плекаючи надію, що ситуацію ще можна виправити. Проте  священика вже забрали в НКВД, а один із жителів знімав хрести. Церковні атрибути вирішили зберігати приватно. Було складено перелік всіх церковних атрибутів. Місію зберігання взяла на себе родина Михайла Крохмаля.

З церкви Різдва Богородиці зняли куполи, дзвони і влаштували в середині спортивний зал. Під час спортивних занять загинув хлопець, відтоді церква пустувала. На території було прибудовано приміщення санепідемстанції та ощадного банку. Територію перед входом влада віддала під забудову жительці Кривого Озера.

Єдиною церквою в окрузі залишилася церква Святої Великомучениці Параскеви в селі Криве Озеро. Також в різні роки були закриті церкви по всіх селах району. Як тільки дозволили повернути церкви віруючим, ініціативні парафіяни тут же стали добиватись дозволу на відкриття храму: у 1983-1984 роках написали звернення в Кіровоградську-Миколаївську єпархію з проханням про відкриття церкви. Ініціаторами були: Петро Воляр, який став старостою після смерті Михайла Федорко, Крохмаль Марія, Крохмаль Микола Іванович, Крохмаль Анастасія Іванівна, Лаврик Андрій, Крохмаль Степанида Іванівна, Крохмаль Михайло Іванович, Крохмаль Петро Іванович, Крохмаль Юрій Іванович, Гриб Феодосія, Картичак Параска, Картичак Петро, Цубера Катерина, Цубера Іван, Пітча Ганна. І ця мрія здійснилась у 1990 році. Ініціативна група збирала кошти. До відродження святині долучились всі жителі Кривого Озера. Люди приносили ікони, вишивали рушники і хоругви, облаштовували храм. Запрошені на кошт парафіян художники з Івано-Франківська розмалювали купол.

Більшість ікон та рушників, які зараз знаходяться в церкві, передані їй парафіянами. Сім’я Анчиполовських передала старовинну Богородичну ікону, яка зараз знаходиться у вівтарі. За короткий час церква набула урочистого вигляду. Туди згідно зі складеним раніше переліком повернулися церковні атрибути.

В 90-ті роки кривоозерці на чолі з тодішнім старостою Петром Воляром і священиком отцем Леонідом Лотоцьким, який став настоятелем з дня відкриття церкви, їздили до Бобрки, щоб забрати дзвони. Бобрчани малі дзвони зі Скородного віддали, а великі так і залишились на території Польщі.

Іншим цінним внеском до церкви завжди було і залишається принесення дарів і подарунків. Жінки-парафіянки за давньою традицією вишивають рушники до образів та обруси для церкви.


Цікавим є те, що питання розділу між греко-католиками і православними не піднімається взагалі. І лише Божі образи з відкритим серцем видають той факт, що в православній церкві присутні греко-католицькі символи. Для парафіян церкви це не є принциповим, люди ж бо вірять в Бога-Творця і у всемогутню силу Його Любові. Питання будь-яких церковних розбратів не стоїть. Це унікальне явище в Україні і приклад для всіх.

Саме біля церкви місцева громада на чолі з селищним головою Віктором Радьо вирішили встановити пам’ятний знак насильно депортованим у 1951 році. Знак було урочисто відкрито під час святкування 250-річчя Кривого Озера у вересні 2012 року.

Пройшли роки, але роботи по упорядкуванню будівлі і території храму тривають. Стефанюком Павлом Григоровичем та Кічаком Михайлом Васильовичем збудовано криничку високохудожньої роботи із алюмінію, в 2002 році на кладовищі була збудована капличка, покрівлю до якої зроблено тими ж майстрами. Новий розпис храму відбувався у 2011-2014 роках художником із села Криве Озеро Болотіним Пилипом Олександровичем.

У 2009 році під час ремонту церкви її настоятель о. Леонід Лотоцький планував зафарбувати плями, які виступили на штукатурці. Зібрались це робити одразу після Трійці. А напередодні цього свята одній з парафіянок наснився сон, що в церкві з'явилась нова ікона зі словами “Прийди і приклонись”. І ось настало свято Пресвятої Трійці. На урочистій літургії у переповненому храмі якось особливо звучав прокімен “Хто Бог великий як Бог наш. Ти єси Бог, що твориш чудеса”. Віруючі виконували його з хором особливо піднесено і натхненно. У понеділок, день Святого Духа, церква знову була наповнена парафіянами. На їхнє прохання хор знов урочисто виконав Великий прокімен. “Ти єси Бог, що твориш чудеса” — врочисто лунало над селищем. А над вечір парафіянка церкви Антоніна Пожарницька, проходячи повз вхідну церковну браму, побачила на стіні храму образ Богородиці. Спершу не повірила своїм очам, наступного дня вранці навмисно прийшла пересвідчитись — і ясно, чітко побачила образ.

Цікаво, що отцю Леоніду тієї ночі наснився сон, що біля церкви дуже багато людей. А вже в середу в обідню пору до церкви потягнувся потік людей. Зі сльозами благодатної радості та в священному трепеті поклонялися Пресвятій Діві. До пізньої ночі не втихали щирі молитви біля нерукотворного образу.


Згодом виявилося, що цей образ є на фото церкви дворічної давності, але Господь ще не зволив його явити. Усі думали, що це просто плями сирості виступили на стінах храму. І лише тоді, коли вирішили зафарбувати їх, Мати Божа явила Свій образ, щоб його не знищили фарбами.

У четвер з великої любові та вдячності собор священиків відправив урочистий акафіст із водосвяттям перед новоявленою іконою Божої Матері. Щирими серцями всі молилися за долю України, за здоров'я та добробут нашого народу, за дощ, якого так зачекалась пересохла земля... І в п'ятницю небо тричі зіслало щедрий благодатний дощ.

Вже кілька років дивує парафіян церкви диво Боже: проявлення образу Божої Матері на стінах церкви. Сюди регулярно приїжджає багато паломників. Це явище досі не має наукового обґрунтування, і ніхто не зміг назвати його причини. Миряни пов’язують це з Божим промислом і приїжджають на власні очі помилуватися на диво. Є легенда, що образ Богородиці лікує від хвороб.

Незважаючи на гоніння на церкву за радянських часів, їй вдалося вистояти. Нині в ній проводять богослужіння, відбуваються всі церковні таїнства, діє дитяча недільна школа. Церква являє собою головний храм селища, який поважають як місцеві, так і паломники. Територія церкви завжди чисто прибрана й охайна.

У різні роки священиками церкви Різдва Пресвятої Богородиці були: Тимофій Стопкевич (з 1766 (або 1768) року), Іоан (на початку ХІХ століття), Олександр Лосятинський (18??-1852), Феодор Спринчанов (1852-1865), Феофан Слодецький (з 1865), Антоній Ставицький (1866-1886), Володимир Багінський та Євменій Левицький (з 1886), Лука Главюк (на початку ХХ століття),  Тимофій Зволинський (1910-1937), Леонід Лотоцький (з 1988).

Поміж інших імен, пов’язаних із храмом у XIX столітті, на сторінках «Єпархіальних відомостей» ми зустрічаємо такі: становий пристав Дмоховський, церковні старости Феодор Біляновський, Ємеліан Кропельницький, пономар Хрисанф Бутковський, вчителі церковно-парафіяльної школи і псаломщики (ці посади у Кривому Озері зазвичай поєднувались) Євгеній Моружко, Володимир Соколов, Євменій Сеньковський, Григорій Новаковський, Олексій Бялковський.



Лаврик А. Г. Церква Різдва Пресвятої Богородиці (смт. Криве Озеро) / А. Г. Лаврик. — смт. Криве Озеро Миколаївської області, 2018.

Интересная статья? Поделись ею с другими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.