Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Услуги и материалы - E-FreeLibrary

Ми всі любили його. Навіть не пригадати, звідки з’явився біля телефонної станції чорний кудлатий пес з блискучими очима-гудзиками. Ми зразу ж звикли до нього. А він знав нас. Особливо прив’язався до нашої прибиральниці Лідії Іванівни. Зранку кидався їй назустріч, жирував, крутився, пританцьовував і ліз цілуватися. А вона, пораючись на подвір’ї, розмовляла з Циганом. Помахуючи пухнастим хвостом, той уважно слухав її неспішну мову.

Циган не до всіх ставився однаково: до одних щиро і радісно, до інших — байдуже, а якщо у дворі з’являлася чужа недобра людина — зустрічав гарчанням. Часом приводив з собою рижого друга На заводі тримати бездомних собак забороняється, тому час від часу проводили відстріл.

Цигану пощастило, а можливо, і ні: вбили його «друга». Жах поселився в його очах. Він ховався в кущах, довго лежав у виритій ямці, поклавши голову на лапи, а ввечорі, ткнувшись у пелену Лідії Іванівни, тихо скиглив, тільки вуха нашорошував на кожен звук.
Жінка пригортала собаку до себе, гладила по голові і примовляла: «Ти такий самотній, як і я, та не можу тебе взяти до себе: живу в комунальній квартирі, але нічого, щось придумаю, не журися, світ не без добрих людей». Справді, таку добру людину знайшла. Чоловік жив у власному будинку, обіцяв до Цигана ставитися по-доброму.

Ми зрідка згадували собаку. Якось Лідія Іванівна прийшла на роботу і, хвилюючись сказала:
— Циган з’явився.
— Як? Звідки? Де він? — посипалися запитання.

Виявилося: пожив пес у господаря якийсь місяць, а потім знову прибився до заводських воріт, через які ходила на роботу Лідія Іванівна. Він кинувся до її ніг, лащився, намагався дострибнути до її обличчя, лизнути. Жінка гладила й гладила смолянисту шерсть свого друга. Час від часу гукала з собою на завод, але Циган підходив до прохідної і  нерішуче зупинявся. Не йшов далі.

Так і зоставався за ворітьми. Десь знайшов для себе притулок. Але щоранку приходив до прохідної, аби першим привітати свою господиню. Щовечора незмінно проводжав до зупинки. Повернувши до жінки гостреньку мордочку, невідривно дивився сумними очима, готовий у будь-яку хвилину кинутися слідом. Та жінка болісно відводила погляд. А коли автобус рушав з місця, пес довго стояв на зупинці, задерши голову. Йому хотілося вити вовком, але цього він не вмів.

Цікава стаття? Поділися нею з іншими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.