Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Услуги и материалы - E-FreeLibrary

Мене звати Галка. Може, тому, що я маленька і чорна. Крил у мене немає, дзьоба теж. І лап не дві, а чотири,  і хвости у нас різні. Але мені все одно. Мого господаря жінка величає Сичем, хоча взагалі звати його Іваном Івановичем. Хто такий Сич, я знаю. Якось господар водив нас — мене і свого онука — до зоопарку, і там у клітці сиділо щось очкасте, пазуристе і страшне. Але Сич не схожий на Івана Івановича. Поки над цим роздумувала, якийсь дядько вхопив мене і засунув крізь металеві грати до ведмедя. Ведмідь виявився ввічливим, обнюхав мене і навіть дозволив пригоститися з його миски. Потім працівник зоопарку витягнув мене з клітки кочергою. І я ледве встигла вдячно лизнути ведмедя у ніс. Ось тут господар мій на хвилинку став схожим на Сича. В усякому разі, мені стало моторошно, коли він страшним голосом пригрозив тому типу, що кинув мене до ведмедя, жбурнути його самого у клітку, але до лева.

Шкода, що той тип кудись чкурнув, хотілося мені подивитися, як би він гриз кістку з миски лева.

Лев, до речі, не справив на мене враження. У дворі по сусідству живуть син господаря і головний у його сім’ї — здоровенний пес на ім’я Цезар. А прізвище — доберман-пінчер. Ось! Як я чула, від Івана Івановича, цей  Цезар з’їдає дві зарплати сина. Оце лев так лев!
Сьогодні на кухні пахло надзвичайно смачно. Господиня крутилася між плитою, льохом і м’ясорубкою, я покірно лежала під столом, дихала пахощами й чекала: раптом що-небудь упаде під стіл. Грюкнули двері, я почула знайомий запах сина господаря. Від нього повіяло холодним зимовим повітрям, бензином і ще чимось міцним і неприємним. Він сказав: “Батя, я з Зінкою зганяю на свято до її рідні. А ти під вечір кинь Цезарю поїсти”. Іван Іванович мовчки кивнув.

Вечоріло. Я вже півгодини лежала на морозі і чекала, поки господиня побіжить до льоху. Але ніхто не виходив. Я стала на задні лапи і пошкреблася у двері. Господар посміхнувся у вуса: ”Що, Галка, нагадуєш про бойове завдання? Підемо, погодуємо Миколиного лева”. Він узяв зі столу велику миску з кістками і відчинив двері. Я ображено попленталася слідом. Що ж це таке — якомусь іноземцю Цезарю все, а рідній собачці хоча б хрящик?”

Вийшли з двору. Тут, недалеко, хвіртка у двір сина господаря, я шмигнула слідом. Господар поставив миску біля порогу. Я, було, наблизилася до неї, але вчасно зупинилася. Поруч стояв Цезар. Він не був особливо голодним, недбало взяв першу-ліпшу кістку і ліг на килим біля порога. Я дозволила собі зухвалість теж узяти кістку. А оскільки килим був зайнятий, стрибнула зі здобиччю на тахту. Господар узяв мене, ніби кошеня, за загривок і жбурнув під стіл. Я дуже образилася: так поводитися  з порядною кімнатною собакою, та ще й при чужинцеві...

Після свого негідного вчинку господар свиснув: “Галка, додому!”. Він пішов до дверей, з неприхованим наміром залишити Цезаря наодинці. Але Цезар був хлопцем компанійським. Не бажаючи розлучатися з нами, він усівся на порозі, вишкірив зуби, і господар зробив крок назад.

— Ти що, дурень? А ну не жартуй, відійди!

Крок до дверей — гарчання, і знову з соромом відступ. Ця картина мені навіть сподобалася. Цезар мстив господарю за моє ображене самолюбство. Так повторювалося багато разів. На вулиці  стемніло. Я обгризла майже всі кістки у мисці, а Цезар все не припиняв свої жарти. У голосi господаря відчулися сльози: “Змій ти! Адже Новий рік незабаром, май совість”!

Мені стало його шкода. Новий рік — це добре. Я дуже люблю це свято. Цього дня мене пригощають найсмачнішими стравами: цукровими кістками від холодцю, шматочками торта, які гості залишають на блюдечках, і підсмаженою шкіркою від гусака з яблуками. Ой, цей гусак із яблуками! Так, господаря треба рятувати. Я підійшла до Цезаря, лизнула його в ніс, обійшла з усіх боків і ніжно куснула за міцну задню лапу. А коли він повернувся, я стрибнула на ганок, пропонуючи погратися на першому снігу. І Цезар поважно пішов за мною…


У гурті веселих дворняг ми провели кілька незабутніх годин: Новий рік — це ж свято не тільки для людей. Коли ми нарешті повернулися, господар узяв мене на руки, погладив і сказав: “А ти, Галка, шельма! Ох і шельма!” Я не знаю, що таке шельма, але, мабуть, щось дуже добре, якщо, говорячи так, господар пригощав мене з голубої порцелянової цукерниці.

А бідолаху Цезаря загнали в холодний гараж. Там він зустрів Новий рік наодинці. Нічого, вранці у нього теж буде свято: смачних кісток і шматочків торта вистачить для двох.
Частіше б Новий рік був!..

Цікава стаття? Поділися нею з іншими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.