Марущак В. Спонсор

19.03.2018 16:52 Автор: Unsvet

- Зважте оте м’ясо. - показав продавщиці товстим пальцем на великий шматок буженини лисоголовий чоловік і витягнув з кишені туго набитий гаманець.

Я теж поглядала на на вітрину, яка ломилася від усіляких м’ясних виробів. Вони були такими апетитними, що аж слинька котилася. Хотілося скуштувати, та хіба дозволиш собі, коли в руці тримаєш всього дві гривні.
-А люди ж можуть собі дозволити, - подумала я і поглянула на чоловіка, у якого живіт вип’ячувався, немов барабан, і ледве не скрикнула:
- Борисе, це ти? - ледь пізнала давнього знайомого, бо від худорлявого хлопця, яким він був років десять тому, не лишилося й сліду.
- А то ж хто? - розплівся в усмішці і його маленькі очі заховалися у вузьких щілинах обличчя.
- Спробуй впізнати, он як роз’ївся. Купуй поменше м’яса, - пожартувала я.
- Навіщо собі відмовляти? - у його статурі з’явилося щось войовниче.
- В нових українцях, мабуть, ходиш...
- Завжди росіянином був.
- Яка різниця, аби гаманець не порожнів.
- Не жаліюся. Що хочу, те й купую, поклав до сумки свою покупку. Ходімо, цукерками пригощу, - Борис схопив мене під руку і повів до кондитерського відділу.
- Поводиш себе немов спонсор, - розгубилася від такої щедрості.
- Вибирай, - повів рукою на прилавок.

У моїх очах замерехтіли різнокольорові обгортки, назви, ніс лоскотав приємний запах.
Погляд зупинявся не лише на цукерках, а й на їх цінах. Вони були такими, що я вирішила схитрувати і бовкнула:
-Я не їм солодкого.
- Не бачив дівчат, які б не їли смачного, - вдоволений собою, засміявся Борис. – Спонсор є спонсор, пригощу трюфелями.
-А у нас їх немає, кліпнула довгими віями молода продавщиця, що спостерігала за нами, - он у тому магазині є, і кивнула головою на протилежну сторону проспекту.
-Ходімо, - рішуче потягнув мене за поріг Борис.

У маленькому затишному магазині нас зустріли привітно. Я розглядала прилавок, уявляла як наїмся цукерок, адже не могла дозволити собі їх купувати. І навіть посміювалась у душі над своєю удачею: треба ж було вийти за хлібом, а повернутися ще і з цукерками...
- Які у вас трюфелі є? – зі знанням справи запитав Борис.

„Амаретто”, Кавові”, Горіхові”, - начитувала жінка, а мені було соромно вводити в розтрату знайомого, чому він має витрачати на мене такі великі гроші? І навіть зробила кілька кроків до виходу. Та він піймав мене за руку і владно розпорядився:
- „Амаретто”. Сто грам.