Головна | Афіша | E-FreeLibrary | Каталог | Блог | Контакти

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Услуги и материалы - E-FreeLibrary

Осінь захлинулась золотим плачем, а люди сумом, бо майже з усього села зібралося, щоб провести бабу Мотрю в останню путь. В той час, коли родичі вирішували скорботні справи, сусіди тихо розмовляли між собою.

- Скільки живу, скільки й пам’ятаю її, - говорила сивочола жінка.
- Не дивно, сто п’ять весен зустріла на своєму віку, - кивнула головою  найближча сусідка.
- Богоугодною була наша бабуся, -  продовжила розмову  ще одна молодичка.
- Звичайно, вона ж  ні спати не лягала, ні їсти не сідала, якщо Богу не помолиться. А в Біблії ніхто краще за неї не розбирався. Не тільки про те, що вже було, а й наперед розкаже, - пояснювала та ж сусідка. – Вона мені казала, що навіть другу світову війну там
передбачено. Біблію теж треба вміти читати...
- Бабуся вміла, адже вона церковно-парафіяльну школу закінчила. А це вам, жіночки, скажу, що зараз академію закінчити, - поправила хусточку молода жінка. - Моя мама розповідала, що до баби Мотрі все село листи писати та читати ходило. Та що там листи... Вона в нашій бібліотеці всі книжки перечитала.

Розмову зупинив розпорядник. Треба було брати вінки, стелити дорогу рушниками та й провести бабусю в останню дорогу.
За домовиною, як водиться, йшли родичі. Син, невістка, онуки, правнуки, за ними  знайомі, приятелі, сусіди, односільці. Кожен думав про своє, та в кожного думки крутилися навколо небіжчиці. Бо була бабця  для кожного різною: строгою і доброю, веселою і сумною, сердитою і ласкавою.  Та ніхто, мабуть, і подумати б не міг, що бабуся могла б порушити хоча б одну з десяти заповідей Божих. А розповідь про її ж онуків сусіди переказували з вуст в уста.

Щовечора баба Мотря молилася Богу та била поклони, стоячи перед чудодійною іконою на колінах. За її спиною бешкетували ще малі онуки, які прийшли в гості та й залишилися ночувати під бабусиним дахом. Вони вперше бачили її за таким заняттям, сприйняли це за якісь ігри, і собі розігралися, мов бджоли, в вулику. Онук ставав на коліна і бився головою об підлогу, подаючи дикі звуки. Бабуся  жодного разу не озирнулася. Не переставала робити свою справу, виявляючи неабияку волю, прочитала Отче наш, підвелася з підлоги, а  вже потім взяла лозину та так відшмагала малюків, що ті досі не забули тієї науки. А потім поставила перед іконою і сказала, що Бог бачить усе, особливо тих, хто може кривдити інших. Можливо, та наука подіяла так, що один онук став вченим, інший інженером, а внучка подалася в журналісти і навіть писала оповідання. Кажуть,  усе хороше в дітей від бабці, бо вона не могла бачити людей, які байдикували, або не тримали в руках книжку.

Останні слова перед прощанням, три горсточки вологої землі від кожного, хто проводжав у  дорогу з якої немає вороття. І знову розмови тепер уже за поминальним столом.

- Якось ледве не дійшло до бійки між сином та зятем, які доводили, хто з них краще знає історію та й заплутались у родоводі Романових. Я вже розбороняти збиралася, а тоді кажу: ідіть до баби Мотрі, вона вам про все розповість краще, ніж у довідниках написано, - розповідала сусідка, закусюючи оселедцем міцну горілочку. – Приходять, сміються... Вона нам не лише про царів, а й про їхніх законних та незаконних дітей розповіла. Мої хлопці наскільки молодші, а в цифрах збивалися, а стара бабуся все пам’ятала. Ото їм урок був! - завершила свою розповідь вона.

- А мамка казала, що у війну баба Мотря якихось партизанів у погребі тримала, а її оселю навіть німці обходили, і жодна бомба на хату не впала, бо бабуся весь час Богу молилася, а він її, мабуть, оберігав, - повідала ще раз уже відоме для всіх молоденька   дівчинка-бібліотекар.
    
Так за розмовами пролетів час, заспішили до своїх  домівок люди. Тільки одна сусідка все крутилася і крутилася біля бабиної невістки:
- Так мені подобається ікона, подаруй її мені, нехай буде у мене згадка про бабу Мотрю, - відвела вона чогось свій погляд.
Стомлена і майже байдужа до всього жінка стала на стілець і простягла руки до ікони. Спробувала зняти з цвяха, а вона тримається. Смикнула раз, вдруге. Та ікона неначе прикипіла до одного місця.
- Зайди іншим разом, - попросила сусідку.

У баби Мотрі гарна невістка, вродлива, розумна, роботяща. Вона була опорою не лише для чоловіка, дітей, онуків, а й до останнього дня доглядала свекруху. Віддавши їй останню шану, забилася у неспокійному сні. На світанку побачила сон. Свекруха, загорнута в одяг, мов матір Божа, протягує до неї руки та й мовить: „Не віддавай ікону, вона весь наш рід оберігатиме” - і розтанула, наче хмаринка.
Ранок приніс свої турботи, та жінка все не могла забути того сну, навіть пригадалося, як свекруха розповідала, що  десятилітньою дівчинкою ходила на молебень до Києва зі своєю старенькою бабусею. Та, перед смертю, подарувала їй ікону. Скільки хата стоїть, стільки й пам’ятала її на одному і тому ж місці. Свекруха казала, що  вінчалася з нею і нею ж благословляла дітей своїх на довге життя, на фронт синів проводжала та била поклони за їхнє життя. Всі з фронту повернулися, мов загороджені від ворожої кулі були. І своїм дітям світлої долі просила біля цієї ж ікони. Вранці помолилася, попросила  вибачення за те, що хотіла скоїти. І на душі стало легко, мов густі хмари розійшлися.   

У двері постукали. На порозі стояла настирна сусідка.
- Ну що, даси ікону? –  знову запитала вона.
- Хто ж віддає те, що наповнює серце джерельною водою?
          
Так і залишилась на своєму місці ікона, з якої ласкаво дивилася на людей Матір Божа.

Цікава стаття? Поділися нею з іншими:


RSS-підписка

Підписка на публікації

Введіть ваш email:

Delivered by FeedBurner


Прозорро - публічні закупівлі

Я МАЮ ПРАВО!

Единая страна!
.